fbpx

Володимир Литвин: Уболівання за країну – призначення для мас, обрані ж переймаються гральним бізнесом і поверненням собі космічних зарплат

 Поділитися

Поділитися в

Осінь покаже!

Нині той час, коли думати, ставити питання потрібно і корисно, але відповідати на них – небезпечно. Бо, з одного боку, викличеш невдоволення «сильних цього світу». З іншого – відразу опиняєшся серед носіїв негативних настроїв, вціляєш у людський «нерв».

Народ запитаний лише в ході виборчих кампаній і радіє на них, як містяни Глупова за Салтиковим-Щедріним: «жители ликовали; еще не видав в глаза вновь назначенного правителя они уже… называли его «красавчиком» и «умницей» (История одного города). Дружно засуджує вчорашніх кумирів і довго не бажає визнавати, що вони вже не причетні до сірого сьогодення.

Вчорашнім і теперішнім не до людських проблем: вони перманентно з’ясовують стосунки, міряються негативом, несамовито «дружать» один проти одного. Звісно, ті, що зверху, «передружують» і бачать себе рятівниками, єдиноправильними кучерами у народу. А фактично такі ж посередності й пристосуванці.
Люди, як і раніше, кинуті напризволяще. Звично наодинці зі своїми бідами й клопотами. Підсилюють їх зневіру навколишні реалії – інформація зі світу нагадує зведення з фронтів.

Медійна пандемія перекриває коронавірусну, разом висмоктуючи останні соки з «маленького українця». Схоже на те, що вони восени закінчаться.
До цього синхронно докладаються політики і партії. Конструктивом для них є суцільний негатив. У ньому убачають «цілющу» силу в боротьбі за першість.
Новітня історія України наповнена такими «пророками»-пройдисвітами і віщунами. Вони спільно «забивають» тих, хто думає, та «вбивають» у такий спосіб усіх. Народ і країну.
Уболівання за країну, вірність їй, співчуття і солідарність – призначення для мас. Обрані ж переймаються, скажімо, «першорядним» – гральним бізнесом, де крутяться великі тіньові гроші, поверненням космічних зарплат з десятків у сотні тисяч тим, хто нагорі. Тобто для себе. Мовляв, діватися нікуди – вимоги МВФ, а він визначає політику для України.

Українці нехай чекають кращих часів, їм же підвищили на дещицю прожитковий мінімум і ті ж мізерні пенсії.

Як не крути, а суспільство саме поставило себе перед великим державним дзеркалом і приречене жалібно дивитися на увесь цей безлад, як на власне творіння свого вибору. І пам’ятати – він надовго, а пандемія слугує зручним виправданням нашої убогості.

Таку українську притерпілість та невибагливість вправно експлуатують хитрозроблені політики.

Осінь покаже, які моделі поведінки обере народ: продовження такого існування і віри у самовиживання; пофігізм – ще ніколи так не було, щоб ніяк не було, якось воно буде; агресивно-вимогливу наступальність у поєднанні з девіантною поведінкою та готовність змінити ставлення до власного життя.

Швидше за все вона й надалі торохтітиме набитою колією. На жаль.