fbpx
   

Володимир Литвин: Пам’ятати, щоб відповідально діяти, а не ритуально згадувати про трагічне минуле раз на рік

Cуспільство | 17:09, 28.11.2020
 Поділитися

Поділитися в

Сьогодні день пам’яті жертв голодомору, який наніс непоправний удар у саме серце українства, підірвав його генетичний код. А ще ж був голод на початку 1920-х та у 1946-47 рр.

Вчені підрахували: якби не голодомори, репресії та війни, то в Україні на початок 1990-х рр. населення сягало б 80 мільйонів. Сьогодні ж, якщо вірити статистиці, мамо 42 мільйони. Реально – того менше.

Україна ніяк не може вирватися з демографічної ями. Більше того – окопується в ній.

Раніше (в роки дитинства) дивувався (на прикладі батьків та односельців): чому нашим людям притаманна особлива гостинність, аж до примушування гостей їсти й пити? Чому, не зважаючи на скромні можливості, роблять все, щоб гарно накрити стіл, пригостити чимось навіть більшим, аніж можуть дозволити собі? Адже, скажімо, на Заході такого не побачиш.

Зрештою (з роками) зрозумів: так це ж відгомін пам’яті про голодні роки. Бо нагодувавши тоді людину, означало врятувати її, дати їй шанс вижити. Така щедрість стала мірилом людяності нашого народу, яка закорінена у пам’ять, що передається з покоління в покоління вже на генетичному рівні.

Зверніть увагу на відмінності в цьому навіть в Україні. Вони позначені тим, наскільки та чи інші її частини були охоплені голодом.

Моя бабуся в останні роки свого життя найбільше розповідала про страшні 1932-33 рр. і ховала хліб під подушку. Мама це також найяскравіше запам’ятала, хоча була тоді зовсім дитиною – мертвих людей просто на дорозі, спухлих від голоду, які з відчаєм просили хліба.

Вважаю, що нинішнім політикам потрібно частіше демонструвати хроніку тих страшних років, читати свідчення й документи про цю жахливу трагедію.

Можливо, це спонукатиме їх більш відповідально займатися країною і не прирікати на жебрацьке існування сьогодні щонайперше старше покоління українства.

До відома: тема геноцидного характеру голодомору в Україні викладена у 20 тис. публікацій. Так що вивчати є що.

Наведу лише один приклад, який вражає своїм цинізмом: у той час, коли селяни вмирали голодною смертю, на обслуговування учасників першотравневої 1933-го р. демонстрації у Харкові було виділено: 35 т білого борошна та 25 т ковбаси. Французькі булки з ковбасою видавали демонстрантам у місцях їх збору на підприємствах та площах.

Можна лише собі уявити, як же «страждала» тоді влада від голоду. «Приклад» Цюрупи, який розпоряджався продовольством в усій радянській Росії, а сам втрачав свідомість через голодні запаморочення, це, кажучи сучасним словом, фейк.

Важливо також знати не тільки організаторів голодомору, їх прізвища загальновідомі. А й виконавців – на місцях. Щоб, врешті-решт, українці розплющили очі. Утім, як і щодо масових репресій.