fbpx

Сьогодні, як ніколи, важливо мати надійну опору

 Поділитися

Поділитися в

Володимир Литвин – земляк, академік і очільник Народної Партії – відверто про наболіле, зроблене і те, що маємо зробити і як цього досягти.

Десятки років Ви, що називається, жили проблемами й потребами округу та земляків. Завдячуючи Вам багато зроблено. Не розчарувались?

Ні! Адже, як в народі кажуть, на ображених воду возять. Я – з роду поліщуків, яким сили волі не займати. Тому жодним чином не пустив чогось подібного у своє серце. Залишаюсь таким же відданим рідному краю. Продовжую підтримувати, допомагати і захищати усіх, хто цього потребує. Хоча, за нинішніх обставин, «прихиляти небо» до кожного стало дещо складніше, вимагає більших зусиль. Але добрі справи завжди в радість.

По-перше, ми свої, а між своїми всіляке буває. По-друге, ворота у велику політику для мене не були гостинно прочинені. Доводилося брати їх приступом. Відтак добре знаю, наскільки важливо підтримати людину у важливий для неї момент. Особливо із того середовища, з якого ти сам вийшов. По-третє, я кровно зацікавлений в облаштуванні своєї малої батьківщини, бо тут коріння мого роду, могили батьків. Тут моє серце.

До речі, з останнього зробленого мною – це, зокрема, оснащення усіх дитсадків системами доочистки води, закладення ще раніше коштів на ремонт доріг у місті та музею Лесі Українки. Правда, освоюються вони абияк. Зате два заступники міського голови «мобілізували» себе на вибори. Звітують переважно тим, що було здобуто мною.

А у Баранівці – це сучасний дитячий майданчик з резиновим покриттям, що обійшовся в 300 тис. гривень, реабілітаційний центр для дітей з особливими потребами та допомога лікарні засобами захисту лікарів та обладнанням у рамках роботи з протидії пандемії.

Отже, земляки не «осиротіли». А які найскладніші були питання, до розв’язання яких Ви долучались?

Насамперед це будівництво об’їзної дороги навколо Новоград-Волинського. Дуже шкодую, що не вдалось реалізувати ідею шляхопроводу через залізничний переїзд. Смерть міністра транспорту Г.Кирпи зірвала відповідний наш план.

Далі – збереження військового гарнізону у Новоград-Волинському. Тиск і намагання передислокувати дивізію у чернігівські ліси були неймовірними. Я не допустив цього. Зрозуміло, що нажив багато ворогів з високим посадовим становищем. Вони й сьогодні не останні люди в країні. Гадаю, усі розуміють, що якби це трапилось, місто занепало б. Зіткнулися б з проблемами й інші навколишні населені пункти.

Багато сил та енергії забрало будівництво дороги від Новоград-Волинського до Баранівки. Дитячі садочки, школи, ФАПи, амбулаторії, клуби й будинки культури, а також храми – немає жодного населеного пункту, до яких я б не доторкнувся допомогою. А це – понад 50 млн. гривень. Лише за останні роки. Додайте сюди 8,5 тис. звернень громадян, безпосередню допомогу майже 2 тисячам з них у проведенні необхідних лікувань.

Окрема тема – налагодження підтримки бригаді, полку, батальйонам та сім’ям військовослужбовців, особливо з 2014 року. Не буду переповідати зроблене, включаючи пробивання через ВР необхідних законодавчих рішень, оснащення військових найнеобхіднішим, підтримку сімей загиблих і поранених, увічнення пам’яті загиблих.

Моторошно навіть зараз згадувати атмосферу під час зустрічей тоді з жінками й дітьми, які не знали, що відбувається з їх рідними. Я докладав неймовірних зусиль, щоб повернути багатьох з полону і захистити військовослужбовців від несправедливих звинувачень.

Й досі у мене перед очима згорьована поліська мати, яка все ще чекає сина, що зник безвісти у 2014 році.

Справді той складний час став моментом істини не лише для держави, а й перевіркою на вірність Україні її громадян. Першочергово для населених пунктів, у яких дислоковані військові частини.

Так, це добре видно на прикладі Новоград-Волинського, пам’ятного меморіалу загиблим при в’їзді до міста. Війна об’єднала жителів нашого регіону і водночас показала хто є хто.

Я вклоняюсь усім і кожному з тих, хто зі зброєю в руках, волонтерством і просто безкорисливою допомогою героїчно робив необхідну справу відсічі агресору. Водночас тим, хто лише перед виборами демонструє свої «благородства», а також «записним патріотам» скажу: якщо хтось з вас, або ви усі разом узяті зробили для захисту Вітчизни щось більше, ніж ми, я готовий у цьому плані помножити свої зусилля. До речі, нещодавно передав розвідувальному батальйону бронежилети, шоломи, деяку спецтехніку, антисептики й захисні маски.

Чомусь не бачив нинішніх затятих критиків в районі жорстоких бойових дій, зокрема на Савур-Могилі та в Степанівці. А бійців 30-ки бачив, був разом з ними.

Це президент Порошенко на мої вимоги ще на початку серпня 2014-го вжити невідкладних заходів, оскільки, за оцінками офіцерів, 30-ку затягували у котел і кидали на загибель, у відповідь, бризкаючи слиною, кричав: «Твоя 30-ка – суцільні боягузи». Практика показала інше – вони справжні герої.

Тому він та його поплічники вирішили відігратися на генералові П.Литвину, перекласти на нього свою злочинну бездіяльність. Особливо, коли той відмовився виконувати вимогу від президента видати на знищення документи, директиви й накази Генштабу, щоб замести сліди їх злочинної самовпевненості, та передав їх до генпрокуратури. У ражі переслідування Порошенко пішов навіть на ліквідацію найбільш підготовленого з’єднання – 8-го армійського корпусу.

Таке самодурство, можливо, було пов’язане також з тим, що, як він вважає, я йому в житті мало допомагав. Бо свого часу майбутній президент просиджував дивани у моїх приймальнях.

Між іншим, за результатами розслідування подій 2014 року головний військовий прокурор А.Матіос констатував: якби не генерал П.Литвин, то наші війська опинились би біля білоруського кордону і спиною до України.

Варто було б запитати однопартійців Порошенка: чи поділяють вони оцінки свого лідера щодо 30-ки? Якщо ні – то чому мовчать? А тихо перебігли з БПП в ЄС.

Тему війни усе більше накриває нова біда планетарного масштабу – пандемія. Країна виявилась повністю неготовою до неї. Ви знову не залишились осторонь і одним з перших прийшли на допомогу землякам.

Масштабність і довготривалість цього лиха спонукали мене на публічне звернення до керівників підприємств та бізнесу міста з пропозицією поєднати наші зусилля для забезпечення першочергових потреб закладів охорони здоров’я й захисту людей…

Якою ж була реакція?

Більшість промовчала. Як це, зокрема, мало місце і в питанні відбудови Молодіжного центру. Знову спрацював принцип: хочеш – роби. Решта вдалася до традиційного аргументу: платимо податки, все інше – справа держави.

На цьому фоні на особливу вдячність заслуговують майже 15 колективів і підприємців, які не залишились осторонь цієї біди. А також громадяни, які допомагали зі своїх зарплат та пенсій.

З огляду на таку ситуацію ми разом з лікарнями Новоград-Волинського, Баранівки, Ємільчине та Пулин визначили першочергові потреби, заключили з ними угоди про співпрацю. Фондом і родиною організували всю роботу із придбання необхідного. Просувалася вона непросто, оскільки на той час все було у страшенному дефіциті. У ряді випадків контракти зривалися, їх перехоплювали інші за значно більші гроші. Почали з концентраторів кисню, які й донині у дефіциті.

На першому етапі забезпечили першочергові потреби лікарень, на другому – амбулаторій, станцій швидкої медичної допомоги. Не залишили поза увагою крик про допомогу Брусилова. На третьому перейшли до забезпечення засобами захисту (маски та антисептики) шкіл і дитсадків, працівників, які забезпечують життєдіяльність населених пунктів (водоканал, теплокомуненерго, листоноші, соціальні працівники).

Як це виглядає у кількісних показниках?

Перелік виходить чималий: захисні маски – 13335, респіратори – 2390, захисні окуляри – 470, пульсометри – 10, шапочки захисні – 51, комбінезони – 191, бахіли – 51, безконтактні термометри – 3, монітори пацієнта – 2, апарати ШВЛ – 4, антисептики – 540 літрів, рукавички захисні – 9500, халати – 60, апарати вимірювання тиску – 49.

Важливо мати на увазі те, що на початках епідемії лікарям навіть не було в чому зайти до хворого. Тому зроблене було дуже своєчасним.

І, навпаки, зараз, коли лікарі вже мають елементарно необхідне оснащення, катастрофічно не вистачає медичного персоналу відповідного профілю. Інакше кажучи, немає кому йти до хворих.

А влада зараджує проблемі переважно закликами збільшувати ліжко-місця. Де таке бачено, щоб в розпал епідемії міністр охорони здоров’я подався на вибори. Звісно, з благословення владної команди. «Гарний» приклад для усієї медичної спільноти.

Поряд з Фондом «Майбутнє Полісся» на цю справу були залучені значні власні кошти – мої й родини. На відміну від інших політиків та партій, ми спрямували їх на корисну справу, а не заощаджували, скажімо, на рекламу, якою перед виборами заліпили все, що можна заліпити. І не на телевізійну пропаганду Народної Партії, лідером якої я є. Бо ж вибори, як відомо, відбуватимуться за партійними списками. І підтримку отримує той, хто красиво себе подає через телевізор. Іншими словами – продає виборцю.

Сподіваюсь, що люди врешті-решт будуть оцінювати партії не за рекламою, а за тим, що конкретно ними зроблено і робиться. У конкретному населеному пункті та для конкретних людей. І, що не менш важливо, за тим, хто їх представляє. Що це за люди? Що корисного вони зробили?

Сподіваюсь, що хоча б нинішня ситуація спонукатиме до того, щоб побачили тих, хто завжди поруч, а не в телевізорі.

А Ви не збираєтесь балотуватись в обласну раду?

Я досяг у політиці та науковій сфері майже всього, що можна досягти. Пишу книжки, читаю лекції студентам університетів. І продовжую робити корисні справи для земляків. Для мене не стоїть питання стати депутатом.

Своє завдання і, якщо хочете, обов’язок сьогодні бачу у тому, щоб до управління містами, селищами, селами та ОТГ прийшли команди однодумців, спроможні реалізувати колективні бачення людей щодо їх облаштування.

Чому це так важливо?

Суспільству нав’язана нова виборча система – за партійними списками. Зроблено це партіями, які перебувають у Верховній Раді, контролюються олігархами, мають домінуючий доступ до ЗМІ, які знову ж таки належать найбагатшим людям. І ведуть запеклу боротьбу за встановлення свого контролю не лише в Києві, а й над усією Україною. Для цього ними все відмобілізовано на місцеві вибори – вкинуто величезні фінанси й задіяно увесь медійний ресурс, адміністративні важелі впливу.

Отже, є реальна загроза, що протистояння й конфлікти, собачення й розсварення людей будуть інспіруватися на місцях. Розплідники цієї війни з Києва змушуватимуть депутатів обласних, міських, селищних і районних рад, мобілізованих в ці олігархічні партійні утворення, до війни за чужі інтереси. І коли їм тоді перейматися важливими для населення питаннями. Вони вимушені будуть керуватися вказівками зверху. Уся політика цих великих партій зводиться до одного – одноосібно «окупувати» країну і визискувати її в інтересах своїх кланів.

Як, на Вашу думку, цьому можна запобігти? Щоб Ви радили нашим виборцям?

Добре розуміючись на усіх партійно-олігархічних розкладах, знаючи, хто за ким стоїть, і які плани у них на Україну, відповідально стверджую: Народна Партія – єдина надійна опора нашого краю. І ось чому:

Перше – вона об’єднує людей знаючих і совісних. Їх відмінність від багатьох активістів – вони не помічені у пристосуванстві до політичного моменту і не лягали під правлячі партії.

Подивіться, хто сьогодні в перших рядах владних партій. Де вони вже тільки не були, міняючи переконання частіше, ніж спіднє. Пропорційна виборча система, за усієї її недолугості і навіть злочинності, має один позитив – дозволяє побачити справжнє єство таких бігунців і перебіжчиків, а точніше зрадників. У пошуках вигоди вони кидали одних вождів, прилипали до інших і їхали на них далі – і все для того, щоб бути на поверхні, зберегти посади й продовжувати збагачуватись.

Вони що будуть дбати про людей? Відповідь очевидна – ні!

Друге – за рік люди переконались, що експеримент з «новими обличчями» повністю провалився. Біда в тому, що Україна провалюється. І це ще не вечір…

Державний бюджет на 2021 рік показує, що з кожного українця потрібно зняти понад 16 тисяч гривень, щоб закрити набрані ними борги. Вони вже сукупно перевищують видатки на оборону, охорону здоров’я й освіту. Зате на утримання влади  збільшили – від 20 до 40%.

Третє – громадам потрібні голови, потрібні депутати, які закорінені в території, знають, що потрібно робити, знають, як досягти успіху в інтересах усієї громади і кожного жителя. І на ділі довели, що мають усі підстави виступати їх представниками.

Саме таку команду я пропоную від Народної Партії. Партія і її представники вже зробили і зроблять добрі справи для нашого краю.

Я в це вірю. І я це гарантую.

Зрозуміло, що проблем у нас вистачає. На їх розв’язання потрібні злагоджені зусилля, підтримка усієї громади й, звісно, фінансові можливості. Які головні пріоритети складатимуть основу роботи команди Народної Партії?

Звісно, потрібно стояти на тому, щоб усі соціальні зобов’язання держави нею ж фінансувалися. Я це у свій час жорстко контролював. Разом з тим потрібно розумно розпорядитися нашими можливостями, позашивати кишені посадовцям. Важливо, щоб усі підприємства чи їх відокремлені підрозділи, які працюють у місті, тут же й сплачували податки. Треба провести повну і детальну інвентаризацію в містах, селах і селищах, навести елементарний порядок. Все незаконно або у сумнівний спосіб вилучене, простіше кажучи – вкрадене, повернути назад. Все має бути підпорядковане створенню нових робочих місць, раціональному використанню багатих можливостей регіону, стимулюванню його жителів відкривати власну справу й бути активними повноправними членами громади.

Разом ми створимо комфортне середовище для роботи й життя, зростання нових поколінь, які продовжать нашу справу в атмосфері добробуту, злагоди і процвітання.

А щодо усіх пріоритетів, окреслених нами для роботи, то вони вміщені у передвиборчих програмах кандидатів від Народної Партії.

Ми формували їх на основі думок і пропозицій людей. Будемо вдячні за доповнення до них, щоб вони стали справді колективними планами нашої спільної роботи.

Усіх, хто вірить і довіряє мені, усіх, хто бачить, що мій інтерес один – корисні справи для громад і кожного жителя, прошу підтримати команду Народної Партії.