Шановні освітяни!

Приправлена смутком радість, сльози на очах та гордість, помножена на відчуття неймовірної відповідальності, є цьогоріч особливостями освітянського свята.

І не стільки через те, що в умовах небаченого досі пандемічного лиха, педагоги, як і медики, виявились у зоні найбільших ризиків. А першочергово тому, що ситуація позбавляє Вас головного: можливості повсякчас зблизька бачити довірливо-допитливі очі дітей, відчувати биття їх сердець. Адже ніщо не замінить вчителю спілкування душами зі своїми вихованцями.

Вірю, що Ви з честю вийдете і з цього випробування. Вам не займати людяності, жертовності й відданості своєму покликанню.

Вірю, що Вас обійде стороною небезпека емоційного виснаження та вигоряння.

Вірю, що Ви й надалі будете показувати зразки впевненості та відповідальності, вселяти їх у колективи та громади, все українство. Добре розуміючи, що якраз у моменти незвіданості, коли вкрай важливо не втратити нитку життя, людям особливо потрібні орієнтири розуму й витримки.

А для цього Ви не повинні забувати й про себе. Особливо, якщо сьогодення підказує, що життя не слід відкладати, а треба жити зараз.

Бажаю Вам життя в усіх його найкращих вимірах. Без жодних страхів за майбутнє – своє, своїх рідних, усієї України.

Добра Вам – в усьому і скрізь!

Як і раніше, завжди можете на мене розраховувати.

Ваш – Володимир ЛИТВИН