fbpx
   

Кадровий військовий презентував у Житомирі книгу спогадів про пережите на війні

Армія, Події | 16:41, 17.12.2021
 Поділитися

Поділитися в

Художнє осмислення подій російсько-української війни її учасником В’ячеславом Раєвським. За його плечима – великий військовий та життєвий досвід. Дорога ж у письменство тільки починається, – йдеться у повідомленні пресслужби Житомирської міської ради.

«У 2018 році я звільнився зі Збройних Сил України, мав час і натхнення свої думки викласти на папері…». Кадровий військовий, який пройшов війну, представив у Житомирі книгу.

Почалася війна – історій стало більше…

«Спонукальним мотивом» до написання книги став певний багаж військових довоєнних історій. Коли їх чули друзі В’ячеслава, то радили викласти на папері, щоб про них чули інші…Почалася війна – історій стало більше…

Ще один мотив – розказати, якою була армія до війни. «Для когось вона стала відкриттям у 2014 році з мобілізацією. Я ж служив в армії задовго до війни. І до війни армія теж була. Не такою, як хотілося, бо зазнавала деградації весь період становлення незалежності України… Але була…». Власне, і ЖИТТЯ у книзі цих унікальних оповідань-спогадів українського офіцера поділяється на ДО ТОГО, ЯК…<…> …ПОЧАЛАСЯ ВІЙНА, ЩО…

«Тут є оповідання, присвячені загиблим. Це добровольці, військові, волонтери…. Наприклад, Яна Червона з Харкова, яку я особисто знав, – каже автор. – По QR-коду можна перейти до книги пам’яті України та дізнатися про людину більше…Хочеться, щоб тих людей пам’ятали…». Це – третій мотив народження книги.

«Одягнути проблему у слова…»

«Мені пощастило. Бо за час війни дірки в мені не утворилося. Хоча якось осколок у ногу влучив, – зізнається В’ячеслав. – А потім, коли ти повертаєшся додому з війни,часто сниться різна дурня.Ти серед ночі прокидаєшся.Серце калатає, бо примарилось щось. Адреналін не дає заснути. Друга година ночі. Ходиш. Умився. Чаю трав’яного попив. О пів на шосту заснув…». Війна – це стрес. І він настільки потужний, що нагадує про себе у снах.

«… ЗАРАЗ ЖЕ ОБСТРІЛ!!!

Усе тіло здригається…Прокинувся…Ти вдома… На годиннику 02:15… Це сон… Це був сон про те, що ти ТАМ… Від сновидіння серце видає удари неймовірної сили, тиск такий, що гупає не тільки в голові, але й у вухах… Ти весь мокрий від холодного поту…Вогка постіль…Відкинув ковдру, нехай висохне, вийшов із кімнати, щоб не заважати домашнім…».

Щоб проблема перестала існувати, її треба одягнути у слова. Співпадіння це чи ні, але коли В’ячеслав дослухався до японської мудрості, проблема зникла. «Я написав про сон – він зник і не приходить…»

«…Розказую зажуреному отцю, а він і каже: то знак божий був!..»

В’ячеслав згадує, якось до його бойового підрозділу доєднався один капелан. Командири, зізнається, не дуже люблять, коли до сформованого підрозділу когось приєднують. Але сам генерал тоді на нараді сказав: «Так, Раєвський, капелан буде у тебе!». «Генералу ж не будеш суперечити. Капелан поселився у нас. У капличці правив службу і бачив, що ми двічі-тричі на тиждень кудись виїжджаємо і щось робимо… Йому ж громада виділила гарного джипа. Якось каже: Миколайович, візьми із собою. Я йому: отче, там стріляє, літає… Він мені: візьми. Так вчепився, що я написав бойове розпорядження. Поїхали в Мар’їнку в одну бентежну місцину. А дороги вздовж лінії зіткнення погані. І тут святий отець десь відволікся, та так, що ззаду в буса нашого як вдарить джипом! Я спочатку було подумав, що в нас снаряд влупив. Виходимо. Джип розбитий. Радіатор пробитий парує. Взяли на трос, потягли… Заїжджаємо на СТО. Хлопці кажуть: у святого отця за роботу нічого брати не будемо, але запасні частини треба з Інтернету виписати. Нарахували йому 500 доларів. Святий отець нарікає: де ж я візьму? Оце доля в мене. І тут ці хлопці, до яких ми в Мар’їнку їхали, телефонують, кажуть: от і добре, що машину бахнули. Бо в те місце, де ти машину ставиш, міна впала у той час, коли ти мав приїхати. Приходжу до зажуреного отця і розказую йому. А він і каже: то знак божий був!».

«ПозитиVV – це мій позивний»

“ПозитиVV – це мій позивний”, – розкриває таємницю назви книги її автор. – На початку війни мене звали Доцентом, бо я маю науковий ступінь кандидата. Якось хлопці пошушукались і кажуть: слухай, Миколайович, ти завжди говориш нам: давайте про позитив. То і будь Позитивом!».

У своїх оповіданнях В’ячеслав Раєвський намагається події передати через позитивне відношення до життя. Та є такі воєнні реалії, які крізь призму позитиву віддзеркалити не можливо. Це не під силу навіть йому, вчорашньому бійцю з позивним Позитив….