fbpx
   

Дорогі земляки і шанувальники Лесі Українки!

Cуспільство | 09:43, 25.02.2021
 Поділитися

Поділитися в

Дорогі земляки і шанувальники Лесі Українки!

Усі ми, вже навіть фактом свого походження з Лесиного краю, так чи інакше причетні до уславленої світом Лесі Українки, відчуваємо себе представниками її великого родинного кола. Відтак нас поєднували сподівання на гідне пошанування 150-річчя від дня народження великої землячки. Як вияву шани і поваги до усього українства, яке дало людству таку величну духом, словом та дією Постать.

Усі небайдужі до її натхненної творчості й подвижницького життя робили все для того, щоб ювілей Лесі відбувся!

Складаю щиру подяку музейним працівникам, педагогічним колективам, творчій інтелігенції, молоді, зрозуміло, лесезнавцям, зрештою, кожному, хто наближав це свято. У ньому – дещиця і моїх зусиль: пробивання відповідних рішень на рівні Верховної Ради і Кабінету Міністрів України, коштів на реконструкцію музею і облаштування доріг у місті, передача музею власних артефактів, пов’язаних з Л.Українкою, та багато чого іншого.

На жаль, пандемія вносить свої корективи у заплановані урочисті заходи. З чим нічого не поробиш. Але ми здолаємо і це лихо.

Куди складніше подолати епідемію байдужості та безвідповідальності тих, хто за посадами мав би дбати про своєчасне і якісне виконання хоча б запланованого до ювілею. Реконструкцію музею з вини влади зірвано, а те, що коїться з дорогами, наочно бачать новоградволинці, а тепер відчуватимуть ще й гості міста. Замість того, щоб робити свою роботу, чиновники намагаються наставляти фахівців, які живуть Лесею, як належить оформляти музейні експозиції. І це роблять ті, які, очевидно, жодного рядка з творчості Л.Українки не прочитали. Це вже закорінена хвороба начальства – демонструвати шанування, нічого, або майже нічого, не знаючи про тих, кому позірно клянуться в любові.

Хіба що за винятком ходульних цитат і фраз.

Як тут не згадати Лесині рядки:
Вкраїна бачила не раз,
як тії закоханці
надвечір забували все,
про що співали вранці,
і, взявши дар від неї, йшли
до іншої в гостину;
вони не знали, що то є
любити до загину.

Не в останню чергу, мабуть, через сповідувану «філософію», на яку звертала увагу знову ж таки Леся: на чиєму возі їдеш, того й пісню співай.
Ось вони й «співають»… Вдаються заодно до публічного зведення рахунків, пошуку винних у тому, чому ганебно провалено підготовку до ювілею.
Залишається сподіватись, а я таки сподіваюсь, що 150-річчя Лесі Українки стане поштовхом для повсюдного звернення до її творчості – вистражданої, високої і натхненної, яка повинна будити й підштовхнути нас, щоб якомога впевненіше стверджувались народом і нацією. Європейського рівня. Інакше доведеться вторити за Лесею:

Ні долі, ні волі у мене нема
Зосталася тільки надія одна…
Вірю: так не повинно бути. І так не буде.
Тому у ці дні давайте піднесено проголосимо за Лесею Українкою:
Ні! Я жива! Я буду вічно жити!
Я в серці маю те, що не вмирає.

Давайте сьогодні разом і на повний голос заявимо: ми будемо жити і творити Україну і себе в Україні – вільній, демократичній, цілісній, мирній і європейській. Якраз про таку Україну мріяла Леся Українка і визначала для цього нам дороговкази.

Володимир ЛИТВИН,
академік Національної академії наук України